Невеличкій екскурс у недалеку історію півострова Крим відкриває нам реальну картину подій, в яких українських народ залишив свій відбиток на території перлини Північного Причорномор’я, краю Таврів, Кіммерійців і Скіфів. Вільний доступ до інформації дозволяє людині сьогодні дізнатися про факти та події минулого аби позбутися міфів й очистити свою свідомість від нав’язаних догм. Саме недосвідченість людини стає підґрунтям для міфотворців змусити людину вірити у те, чого не існує.
Факт номер один. Населення
Звернувшись до історично реального документу – Перепису населення Російської імперії у 1897 році, дізнаємося, що за даними перепису жителів Таврійської губернії із майже 1,5 мільйони 611 тисяч, тобто 42%, розмовляли українською мовою, а 28% від загалу, тобто 414 тисяч жителів – російською мовою.
Окрім переважно численної кількості українців на території Таврійської губернії також мешкали 200 тисяч татарів, 78 тисяч німців, 55 тисяч євреїв, 41 тисяча болгар, 18 тисяч греків та інші народності.
Факт номер два. Севастополь – місто української слави
Як це не парадоксально звучить, але Перша героїчна оборона міста Севастополя, що відбулася у 1854-1855 роках, починається з двох відомих українців – керівника оборони Севастополя, героя Кримської війни Адмірала Нахімова та легендарного матроса Петра Кішки.
Нахімов Павло Степанович веде свій рід від Мануїла Тимофійовича Нахіменко сотника Охтирського слобідського українського козачого полку, чиї пращури віками жили у Полтаві.
Кішка Петро Макарович легендарний матрос, учасник Кримської війни народився у родині українського селянина-кріпака у селі Ометинці, Гайсинського повіту, Подільської губернії, нині Немирівський район Вінницької області. Нагороджений відзнакою військового ордена святого Георгія 4-го ступеню, а також двома медалями – срібною за захист Севастополя і бронзовою у пам’ять про Кримську війну.
Біографічна довідка цих реально-історичних осіб свідчить проте, що слова «Севастополь – місто української слави» – є історична правда, навіть якщо вона когось і не влаштовує.
Проте слава українського народу в обороні міста Севастополя на Ніхімові та Кішки не закінчується. Кожен може звернутися до архівів і пересвідчитися, що під час Кримської війни головною силою Чорноморського флоту були саме українці, їх із загальної кількості матросів було понад 70 %.
А у музеї військово-морських сил України, що розташований у Севастополі на території Музейного комплексу «Михайлівська батарея» знаходиться фото 1904 року, де можна побачити ветеранів Кримської війни, матросів Чорноморського флоту, яких зібрали з нагоди 50 річчя оборони Севастополя. Усього на фото 41 матрос, але 35 з них мають українські прізвища. Хоча можливо і інші є українцями, адже набирали матросів до Чорноморського флоту з Криму та прилеглих до півострова земель.
Відбитки відважності українців у подіях 1854-1855 років закарбовані навіть у назвах вулиць міста Севастополя: матрос Іван Голубець; капітан есмінця «Безупречный» Петро Буряк; бригадний комісар Михайло Степаненко; командир саперної роти Дмитро Загорулько. Авжеж, можна згадати і російських героїв оборони міста, але тоді слід загадати і білорусів, і вірмен, і грузинів і інших не менш відважних захисників. Проте у кримських баталіях часів ХІХ-ХХ століть переважна чисельність війська складалася саме з українців.
Факт номер три. Крим – півострів української слави
Російські міфотворці, у супереч нижче наведеним фактам та подіям, переконують людей, що Україна та її народ не має жодного відношення до півострова Крим в цілому. А перлину Північного Причорномор’я подарував Україні «щедрий Хрущов».
Насправді, Крим не дарували, кремлівська верхівка звернулася 19 лютого 1954 року до керівництва України узяти півострів під свій протекторат. Країні дістався післявоєнний півострів з мало чисельним населення. Скорочення на той час кількості мешканців Криму сталося у результаті значних втрат від військових дій та численних депортацій. Посуха, голод і руйнація на безжиттєвих степах північного Криму наводили жах своїми масштабами. Сільське господарство було відсутнє повністю, Крим був не просто депресивним регіоном, це була практично пустиня. І як не «подарувати» Крим працьовитому народу, житниці Україні, якщо під протекторатом Росії на півострові не було зроблено нічого. Тому Україна стала справжнім порятунком для Криму.
Починаючи з 1952 року працьовиті українці почали масово заселяти півострів, і з нуля створювати інфраструктуру та господарства. Збудували Північнокримський зрошувальний канал, збільшили видобуток електроенергії та керченської руди, відновили сільське господарство, вдвічі підвищили виробництво вина, започаткували новий вид сільськогосподарської діяльності – вирощування рису. У севастопольській Камишовій бухті звели велике риболовецьке підприємство «Атлантика», заснували новіший транспортний і танкерний флот. За короткий час Крим став потужним індустріальним і сільськогосподарський краєм. Фахівці 80 підприємств із 10 міст України за 11 місяців збудували на той час найдовшу у світі тролейбусну лінію (52 км.) Сімферополь – Алушта.
Газети того часу постійно звітували про головну участь українського народу у відбудові півострова Крим. Ось що було надруковано у газеті «Кримська правда» за 17 січня 1954 року: (перекладено на українську мову) «Столиця України – Київ відправляє сюди потужні механічні навантажувачі, автоматичні дозаторні пристрої для бетонних заводів; Харків надає баштові та електрично-мостові крани, трактори; Миколаїв – транспортери для бетонних заводів, бульдозери; Дніпропетровськ і Дебальцеве – мийні ємкості для підприємств, що виробляють флюсовий вапняк; Осипенко (Бердянськ) – дорожні машини; Кременчук – асфальто – бетонні змішувач; Прилуки – пристрої для механізації штукатурних робіт; Мелітополь – надсилає компресори останнього випуску».
Як бачимо, у відродженні Криму були задіяні численні підприємства України, де працювали знов ж таки українські люди.
Наприкінці березня 1954 року у Києві на партійному з’їзді перший секретар Криму Дмитро Степанович Полянський заявив наступне: (перекладено на українську мову) «Крим і Україну ріднить, окрім спільної економіки, територіальної близькості, тісних господарських і культурних зв’язків, ще і єдність багатовікового розвитку. Передача Криму до складу України, безумовно, позитивно позначиться на всебічному і більш швидкому розвитку Кримської області та сприятиме подальшому розвитку економіки України».